Вітаємо на сайті!

Фотодокументальна виставка “Сторінки військової історії Волинського краю”

Фотодокументальна виставка “Сторінки військової історії Волинського краю”

І стенд “Давня Волинь Х-ХІ ст. Військо княжих часів”
ІІ стенд “Військо за часів Галицько-Волинської держави”
ІІІ стенд “Розвиток війська за часів Великого князівства Литовського (XIV - XVI ст.)”
IV стенд “Військова справа у часи Речі Посполитої (XVI - XVIII ст.)

V стенд “Волинь в історії українського козацтва”
VІ стенд “Битва під Берестечком”
VІІ стенд “Гетьмани України”
VIII стенд “Військова справа за часів Російської імперії. Кінець XVIII – початок ХХ ст.”
ІХ стенд “Перша світова війна. 1914 р”
Х стенд “Національно-визвольні змагання 1917-1921 років”

XI стенд. Початок Великої Вітчизняної війни. 22 червня 1941 рік
XII стенд.Партизанський рух на Волині
XIII стенд. Рух Опору на Волині: Українська Повстанська Армія
XIV стенд. Визволення Волині від німецько-фашистських загарбників
XV стенд. Вшанування ветеранів
XVI стенд. Військові формування на Волині
XVII стенд. Волиняни у розбудові Збройних Сил України

І стенд “Давня Волинь Х-ХІ ст. Військо княжих часів”.

Розвиток озброєння в історії людства сягає глибокої давнини і пов’язаний з елементарною необхідністю первісної людини вижити у суворих умовах природного середовища. Територія Волині була заселена людьми, починаючи від давнього кам’яного віку. Тисячоліттями змінювалася етнічна карта нашого краю: різні народи приходили сюди, оселялися, проходили далі. Наприкінці І тис. до н.е. починає формуватися слов’янська народність, прабатьківщиною якої вважають Волинський край.

Давні слов’яни і, зокрема, населення Волині, у І тис. н.е. за свідченнями іноземних авторів, не вирізнялися особливим озброєнням, маючи за зброю спис, сокиру, пращу, лук. На території свого розселення слов’яни будували укріплені городища, що залишалися впродовж віків неприступними форпостами. На Волині відомо більше 100 таких городищ. Так, Зимнівське городище VI - VII ст. було раннім центром слов’янських племен дулібів.

Укріплення городищ складалося з валів та ровів. Вал будували із землі заввишки у кілька метрів, зводячи на ньому дерев’яні укріплення-частоколи. По надвірній стороні залишали рів, наповнюючи його водою. Городища давали слов’янам безпечний захист від ворога. У ті часи не існувало ніяких машин для облоги, укріплення можна було здобути лише приступом, тому мало хто наважувався вести подібні бойові дії. Візантійський імператор Маврикій зазначав, що із слов’янами взагалі неможливо воювати на їх території: вони ніби “граються у війну”, роблять неочікувані напади вдень і вночі, влаштовують засідки. Ворожому війську, яке вступає у межі їх країни і бачить перед собою гущаві ліси з їх невловимими мешканцями, нічого не залишається робити, як зупинитися.

Слов’янське військо у першій половині І тис. н.е. складалося із непрофесійних піших воїнів, на чолі яких стояв князь. Зброя слов’ян складалася із списів, луків, сокир, щитів.

На розвиток слов’янського війська особливий вплив мали варяги – збройні ватаги скандинавів, що припливли від Балтійського моря. Варяги відіграли певну роль при утворенні найдавнішої слов’янської держави – Київської Русі, до складу якої входила Волинь. Згідно літопису, до Києва у 860 році прибули варязькі військовоначальники Аскольд і Дір, а з 882 року – Олег. Вони стали на чолі полянського союзу слов’ян і поступово почали приєднувати до своєї держави сусідні слов’янські племена. Від варязького князя Ігоря (912-946) розпочалося на Русі правління династії Рюриковичів.

Варязькі загони складалися з професійних воїнів. Озброєння їх відрізнялося від слов’янського. Варязький воїн мав на тілі панцир, на голові – шолом, на лівій руці тримав довгий щит. Для нападу йому служили меч, сокира і спис.

За часів Київської Русі головну частину українського війська становила княжа дружина. Вона була пов’язана безпосередньо з князем. Він її утримував, забезпечував зброєю, кіньми, одягом. Другу частину війська становили “вої” – військо, яке складалося із селян та жителів міст, що йшли на війну із власною зброєю та амуніцією.

Князівське військо поділялося на кінноту та піхоту. До першого роду належала княжа дружина. Кіннота поділялася також на тяжкозбройну та легку. Тяжкозбройна мала панцирі, шоломи, щити, списи та мечі. Легка кіннота, або стрільці, з’явилася пізніше – у ХІІ ст. Вона була озброєна луками і виконувала розвідувальну службу.

Піхота поділялася також на тяжкозбройну та легку. Тяжкозбройна піхота була озброєна так само, як і кіннота: панцери, шоломи, списи, мечі. Зброю їх везли на возах. Літопис згадує, що у 1149 році під час облоги Луцька, піхота вийшла із міста й почала стріляти у ворога. Але коли на них наступили “копійники” – тяжкозбройні воїни, вони утекли до міста.

Ворогами Давньої Русі виступали її сусіди, зі сходу у різні часи – хазари, печеніги, половці, із заходу – поляки, угорці. У період становлення державності, за часів перших князів, слов’яни здійснювали неодноразові походи супроти Візантійської імперії. Закладена тоді ж військова система протрималася на Україні довгий час. Вона збереглася ще до литовського періоду , проте виявилася неспроможною протистояти татарському війську у середині ХІІІ ст.

Коли Київська Русь розпалася на окремі князівства, кожне з них виставляло свої полки, якими командував свій князь. Відомі волинські князі удільного часу – Ярополк, Давид Ігоревич, Святоша, Ізяслав Мстиславович. Нащадки останнього правили на Волині до XIV ст.

ІІ стенд “Військо за часів Галицько-Волинської держави”

У першій половині ХІІ ст. Київська Русь розпалася на ряд незалежних князівств. У 1199 році за князя Романа Мстиславовича (1173-1205) – полководця, будівничого, дипломата – волинські і галицькі землі були об’єднані в єдину Галицько-Волинську державу, яка стала значним політичним, військовим та економічним об’єднанням у Європі.

Волинська земля, що відіграла провідну роль у створенні цієї держави, обороняла свій суверенітет на кордонах з сусідами фортечними мурами та добре озброєним військом. Засновник держави князь Роман Мстиславович мав сильну кінну дружину, запровадив регулярну піхоту. Його син Данило Галицький (1205-1264) створив постійну армію, основу якої становили “пішці” з городян і селян, що були на утриманні держави. Їхнє озброєння і захисне спорядження не поступалося західноєвропейському, що засвідчують численні знахідки зброї ближнього і дальнього бою: понад 30 мечів з Володимира, Дорогобужа, Белза, Луцька; 16 шабель з Городища і Луцька; бронзові і залізні булави, бойові сокири, наконечники списів та стріл, а також залізні кольчуги. За кількістю їх Волинь займає чи не найперше місце на землях України.

На період існування Галицько-Волинської держави припадають і найсумніші сторінки історії України – нашестя у середині ХІІІ ст. татаро-монголів. У 1240 році татари підійшли до Києва, який захищали галицько-волинські залоги і все населення міста на чолі з тисяцьким Дмитром. Татари приступом здобули місто і страшенно спустошили його. Галицько-Волинська держава протягом п’яти років чинила запеклий опір нападникам. На Волині татари не змогли здобути багатьох фортець – Луцька, Крем’янця, Холма, однак захопили і поруйнували Володимир і Галич. У 1246 році Данило Галицький був змушений визнати залежність від татарського хана.

Останні роки існування Галицько-Волинської держави позначилися внутрішніми міжусобицями та війнами із сусідами, в першу чергу – поляками. У середині XIV ст. знесилена ординською навалою та внутрішніми чварами вона стала здобиччю сусідніх держав – Литви і Польщі.

ІІІ стенд “Розвиток війська за часів Великого князівства Литовського ( XIV - XVI ст.)”

У 1340 році українські землі, у тому числі і Волинь, увійшли до складу Великого князівства Литовського, що було спричинене загибеллю останнього галицько-волинського князя Юрія-Болеслава ІІ і відсутності спадкоємця на руський престол,. Цьому сприяли постійні стосунки із сусідами-литовцями (політичні, економічні, військові), а також шлюбно-династичні зв’язки, зокрема литовського князя Любарта-Дмитра Гедиміновича із галицько-волинськими князями.

Військо Великого князівства Литовського було організовано подібно до війська княжих часів. Складалося з народного ополчення і постійного боярського війська. Поступово ополчення у Литовській державі втрачає своє значення і використовується лише для місцевих потреб, особливо в часи татарських нападів. Боярське військо складалося із землевласників, які за службу отримували право на володіння землею. На основі уставу 1528 року земельна аристократія, князі та пани мали посилати на війну одного коня з восьми “служб” – великих господарств. Дрібні землевласники поповнювали військо особисто, за що звільнялися від сплати податків.

Захисний обладунок воїна XIV - XV ст. складався із кольчуги або панциря, вироблених з дрібних залізних кілець. Поряд з ними виникає кирис, що складався із двох блях. Пізніше робили панцирі з невеличких металевих плиток. Були окремі нараменники, нарукавники, набедреники, наколінники та інші частини. Використовували надалі і шоломи. Щит зберігся як захисний обладунок піхоти. Холодною зброєю були списи, сокири (бердиши, чекани), мечі (з XVI ст. – шаблі).

У XIV ст., як і в усій Європі, на українських землях розпочинається нова епоха у військовому мистецтві, пов’язана з поширенням пороху та вогнепальної зброї. Вогнепальну зброю спочатку репрезентували лише гармати. Рушниці з’явилися у пізнішому часі. За ревізією волинських замків 1545 року у Володимирі було 2 великі і 1 маленька гармати, у Луцьку – 10 гармат різного калібру.

На теренах України і Волині продовжували широко використовуватися оборонні споруди, в першу чергу – дерев’яні та кам’яні замки. У 1431 році під час війни литовського князя Свидригайла з польським королем Ягайлом, польські війська безуспішно облягали Луцький замок.

У зв’язку з набігами татар, що стали вже досить відчутними із середини 50-х років XV ст., поширюється на Волині своєрідний вид оборонної споруди – оборонні церкви, зокрема у Луцьку, Володимирі, Зимному, Мильцях.

Зимою 1429 року у Луцьку відбувся з’їзд європейських монархів, скликаний литовським князем Вітовтом на пропозицію імператора Священної Римської імперії Сигізмунда. На з’їзд прибули: імператор Сигізмунд, польський король Ягайло, датський король Ерік IV , великий князь московський Василій з митрополитом Фотієм та князями тверським і рязанським, великі магістри Тевтонського і Лівонського орденів, легат папи римського Андрій, посол візантійського імператора Палеолога та ін.

Метою з’їзду було згуртування християнський держав проти наступу турків на Європу, об’єднання православної і католицької церков і коронація Вітовта, однак. з’їзд перервав свою роботу через непорозуміння між Ягайлом, його оточенням із Вітовтом. Луцький з’їзд засвідчив необхідність єднання Європи у вирішенні спільних військових, політичних та релігійних проблем.

IV стенд “Військова справа у часи Речі Посполитої ( XVI - XVIII ст.)”

До середини XVI ст. Польща та Литва становили дві самостійні держави, об’єднані персоною монарха чи політичною угодою. Спільні інтереси цих двох держав, що розділили між собою українські землі, у боротьбі з Москвою, татарами і подібність суспільного устрою народжували об’єднавчі тенденції. У 1569 році на Люблінському сеймі було прийнято постанову про унію – остаточне злиття Литви і Польщі у державу Річ Посполита. За умовами унії Волинські землі увійшли до складу Польської корони.

Починаючи із XVI ст. на всіх українських землях приймається польський військовий устрій. Основу польського війська складали найманці – з Угорщини, Молдови, Балкан. Під час військової небезпеки скликався загальний збір шляхти – привілейованого стану землевласників, який називався посполите рушення. Організаційними одиницями шляхетського війська були хоругви, в склад яких входило від 200 до 600 воїнів.

Основу кінноти у польському війську складали гусари – легка кавалерія, озброєна списами. Пізніше, наприкінці XVI ст. гусари приймають тяжче озброєння і обладунок. Це був найкращий рід кінноти в Польщі.

У XVI ст. значно поширюється у польському війську вогнепальна зброя. Кіннота замість луків озброюється рушницями, пізніше аркебузами і мушкетами. Гусари отримали тоді пістолі.

На німецький лад були організовані райтари, піші воїни, що з’явилися у 1570 році. Зброя їх складалася з трьох рушниць – одної довгої і двох коротких, чекана та шаблі. У польській піхоті також були формації гайдуків (озброєні рушницями та списами), жовніри, озброєні мушкетами (мушкетери) та піками (пікинери). У 1630 році виникли підрозділи драгунів – піших воїнів, що у поході використовували коней для переїзду.

У період XVI – середини XVII ст. будують замки нового типу (регулярні), що було пов’язано зі змінами та модернізацією озброєння та оборони. Оборонне будівництво на Україні в цей період особливо розвинуте в західній її частині, відображало загальні тенденції розвитку військової справи на європейських землях. Розвиток вогнепальної зброї в Європі привів до значних змін у військовій справі, зокрема фортифікації. В більш ранніх, з регулярним плануванням, стіни на кутах зміцнені круглими, квадратними або багатогранними в плані вежами. В залежності від рельєфу місцевості і розмірів території вони мали вежі з чотирьох або з двох сторін – в найбільш уразливих місцях.

Українці приймали участь у війнах Польщі із Росією на початку XVII ст. під час так званого Смутного часу. Зокрема, на Волині, у Вишневцю, відбулося одруження Лжедмитра І з Марією Мнішек. У постійних війнах з татарами та турками, українські підрозділи особливо відзначилися у битвах під Цецорою та Хотином у 1620-1621 роках. У битві під Цецорою загинув батько Богдана Хмельницького – Михайло.

Протягом XVII ст. тривали постійні війни українських козаків супроти Польщі, що привели 1648 року до визвольної війни українського народу.

V стенд “Волинь в історії українського козацтва”

У XV ст. внаслідок постійного спустошення кримськими татарами, південно-східні землі України зовсім обезлюднили. Сюди, у Дикі Поля, із різних куточків України – Волині, Галичини, Поділля – починають втікати і оселятися великі громади людей. З часом такі “уходники” об’єднуються у більші групи, озброюються. Так виникає унікальне явище у соціальній структурі України – козацтво.

Подальший розвиток козацтва пов’язаний з періодом, коли козаки опанували простори нижче Дніпрових порогів – Запоріжжя. На цій території виникають перші козацькі укріплення – січі. Першу Січ на Запоріжжі побудував князь Дмитро Вишневецький – власник значних маєтків на Волині, що став першим запорозьким гетьманом. У 1556 році на острові Мала Хортиця він спорудив фортецю, звідки здійснювалися походи козаків на Крим і Туреччину. У 1564 році, під час походу у Молдавію, Вишневецький потрапив у полон. За “Хронікою” Мартіна Бєльського козацького гетьмана скинули з фортечного муру у Галаті на крюк; він провісив на ньому три дні, доки турки не застрелили його із луків. Розповідь про загибель волинського князя лягла в основу славетної української народної пісні “Про Байду”.

Починаючи від 1556 р. на Запоріжжі постійно вже перебувала залога. Козацький табір – кіш, переносився з одного острова на інший.

У запорозькому війську утворився своєрідний демократичний устрій. Усі важливі справи вирішувала військова рада – збори усіх козаків. Рада вибирала гетьмана, здійснювала суд, укладала угоди з іноземними державами, складала плани військових походів.

Козацькі війни 1591-1596 років належать до найважливіших подій польської доби історії України. Особливе значення вони мали для українського козацтва, оскільки були одним із ключових етапів його розвитку. Адже в ці роки козацтво вперше піднялося на відкриту соціально-станову боротьбу, реально підкорило своїй владі значну частину території України, почало діяти на міжнародній арені як самостійний суб’єкт військово-політичних відносин, вступило у збройний конфлікт з державною владою Речі Посполитої. Війни кінця XVI ст. відкрили період понад сторічного козацько-польського протистояння, вершиною якого стала визвольна війна українського народу.

Перший козацький гетьман, що підняв повстання проти поляків, був Криштоф Косинський, шляхтич із Підляшшя. Король надав йому у власність маєтності, але білоцерківський староста Януш Острозький, відібрав їх у козацького гетьмана. Волинські княжичі Острозькі уособлювали на Україні, зокрема, і на Волині офіційну польську владу. Саме проти них було направлено перше козацьке повстання. У 1591 році козаки Косинського захопили Пиків, Білогородку, Чуднів, Білу Церкву, Переяслав на Київщині і підійшли до кордонів Волині. Але лише на початку 1593 року польський король скликав посполите рушення супорти повстанців. 2 лютого 1593 року під м.П’ятками біля Чуднова відбулася битва, в якій козацьке військо зазнало поразки. Криштоф Косинський відійшов на Запоріжжя і з новими силами вирушив під Черкаси. Під час облоги міста козацький гетьман загинув.

Однак козацькі повстання проти Польщі на цьому не скінчилися. Коли на Україні вибухнуло повстання під проводом Северина Наливайка (1594-1596), волинські селяни охоче підтримали його, вступаючи до козацьких загонів.

Козацькі війська Наливайка на початку 1595 року прибули на Волинь. Восени цього року підійшли до Луцька, але місцеві шляхта і купецтво відкупилися від козацьких загонів. Війська Наливайка рушили у Білорусію, але у 1596 році змушені були знову повернутися на Волинь. Супроти козацьких військ виступило посполите рушення на чолі з польським гетьманом Станіславом Жолкевським. На Полтавщині біля Лубен, на р.Солониця наприкінці травня 1596 року обложені козаки капітулювали і видали свого ватажка – Наливайка – полякам.

Польська влада винесла урок із двох козацьких воєн кінця XVI ст. і надалі намагалася співпрацювати із запорожцями, свідченням чого є період гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного.

VІ стенд “Битва під Берестечком”

Битва під Берестечком 28 червня – 10 липня 1651 року між польсько-литовським та козацько-татарським військом стала кульмінацією визвольної війни українського народу, розпочатої Богданом Хмельницьким у 1648 році. Переможні звитяги козаків під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, опанування військом Б.Хмельницького більшої території сучасної України, масове покозачення представників різних соціальних верств українського населення, поставили питання про творення нової держави у Східній Європі, водночас – стало загрозою існування Речі Посполитої.

Польське військо складало 90-100 тисяч жовнірів і 100 тисяч озброєних слуг. Українське військо налічувало 100-110 тисяч та 30-40 тисяч татар. Практично у перші дні битви татарський хан зрадив своїх союзників і, захопивши у полон Б.Хмельницького, залишив козаків сам на сам з польським військом.

Відсутність гетьмана похитнула впевненість у діях козацької старшини. Наказний гетьман Філон Джаджалій почав готуватися до оборони та поступового відступу. Пізніше на його місце обрали полковника Івана Богуна. У ніч на 10 липня він розпочав поступове виведення козацького війська з оточення. Серед селянських повстанців, що приєдналися до козаків, розпочалася паніка. На відступаючих линули і польські війська.

Останній загороджувальний загін трьохсот козаків-добровольців на острові Гайок стримував наступ цілої польської армії. Останній козак – Іван Нечай, прикриваючись човном, три години відбивався від польських жовнірів.

Не дивлячись на поразку, основні сили українського козацького війська були виведені з оточення і збережені для подальшої боротьби. Реваншем за берестечківську трагедію стала переможна битва козацького війська Богдана Хмельницького 23 травня 1652 року під Батогом.

VІІ стенд “Гетьмани України”

Історія українського козацтва нерозривно пов’язана з Волинським краєм. Засновник Запорозької вольниці – князь Дмитро Вишневецький походив з Волині. Звідси вийшов і рід Ружинський – козацьких ватажків кінця XVI ст. У першому реєстрі козаків 1581 року також бачимо багато вихідців з Волині.

Петро Конашевич-Сагайдачний – вихованець славетної Острозької академії – “Волинських Афін”. Іван Виговський – генеральний писар Війська Запорозького за часів Богдана Хмельницького, а у 1657-1659 роках володар гетьманської булави – походить з Волині. Перед визвольною війною українського народу 1648-1657 років служив у Луцькому гродському суді, мав маєтки на Волині. Разом із відомими волинськими шляхтичами Юрієм Немиричем та Станіславом Беньовським склав проект Гадяцького трактату про створення Великого князівства Руського. Мав маєтки на Волині і гетьман України, суперник І.Виговського, Павло Тетеря. Юрій Хмельницький після зречення від гетьманської булави наприкінці 1662 року і постриження у монахи тривалий час перебував у Жидичинському монастирі під Луцьком.

Багато волинян наприкінці XVII ст. залишили рідний край і влилися у козацьке військо або переселилися на Слобожанщину, заселяючи та обживаючи нові території, розширюючи таким чином межі розселення українського етносу у Східній Європі.

Через Волинь неодноразово проходили війська Б.Хмельницького, наприкінці XVII ст. – Івана Мазепи. Волинський шляхтич Данило Братковський за зв’язки із українським гетьманом та фастівським полковником Семеном Палієм був страчений польською владою 1702 року у Луцьку. Магдалена Мазепа – мати гетьмана – була членом православного Луцького Хрестовоздвиженського бартства.

VIII стенд “Військова справа за часів Російської імперії. Кінець XVIII – початок ХХ ст.”

Кінець XVIII ст. – час ослаблення польської держави і піднесення її сусідів – Росії, Австрії, Прусії. В результаті взаємної домовленості ці держави у 1775, 1793, 1795 роках розділили колись могутню Річ Посполиту між собою. У 1794 році повстання проти загарбників підняв Тадеуш Косцюшко – досвічений військовий, учасник визвольної війни Сполучених Штатів Америки, вихованець Любешівської школи піарів на Волині. 10 жовтня 1794 року у битві під Мацейовицями польські повстанці були розбиті російською армією на чолі з О.Суворовим. 1795 року була утворена Волинська губернія з центром спочатку у Звягелі, а потім – у Житомирі.

На початку XVIII ст. на Волині перебувала російська армія на чолі з генералом О.Тормасовим. У складі Маріупольського гусарського полку на Волині служила перша російська жінка-офіцер Надія Дурова. Багато волинян проходили рекрутську службу у російській армії.

15 травня 1803 року було створено Волинський мушкетерський (з 1811 року – піхотний) полк. Волиняни протягом ХІХ – початку ХХ ст. приймали участь і мали відповідні відзнаки у всіх війнах Росії: у російсько-французькій війні, зокрема 1812-1814 років, війнах на Кавказі, Кримській війні 1854-1855 років, російсько-турецькій війні 1877-1878 років, російсько-японській війні 1904-1905 років. Приймали вони і участь у придушенні польських повстань 1830-1831 років та 1863-1864 років та угорського повстання 1848-1849 років.

Прикордонне становище Волині надавало статус стратегічного пункту м.Луцьку. Через місто проходив шлях на схід у Київ, на південний захід – Балкани. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Луцьк відомий як невеличке повітове містечко із багаточисельним гарнізоном. Тут перебували штаб 11- армії піхотної дивізії, Ізюмський драгунський (з 1900 року – гусарський) полк, Охотський, Камчатський, Кексгольмський, Якутський піхотні полки, 4, 5, і 6 батареї 11-ї артилерійської бригади. Рекрутські поповнення цих полків забезпечувалися населенням Волинської губернії.

Наприкінці ХІХ ст. розпочалося будівництво військових фортів на територій Волині, один із них зберігся у с.Боратин Луцького району. Укріплення прикордонних територій Російської імперії, зокрема Волині, виявилося корисним для російського війська під час подій Першої світової війни.

ІХ стенд “Перша світова війна”

Протистояння двох великих союзів європейських держав Антанти (Росія, Франція, Великобританія) і Троїстого союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) стало причиною першої світової війни, яка почалася 1914 року.

У роки війни Волинь була ареною широкомасштабних боїв, передислокації великої кількості військ. У липні 1915 року значна частина Волині була окупована австро-німецькими військами. У складі австрійської армії перебували і легіони українців з Галичини – січових стрільців. На Волині стрільцями було утворено три комісаріати для вербування добровольців: у Володимирі-Волинському (комісар М.Саєнко), Ковелі (комісар Д.Вітовський), Луцьку (комісар М.Гаврилко). Одночасно стрільці сприяли поширенню на Волині українських шкіл.

На Волині у складі австрійської армії перебували польські легіони Ю.Пілсудського, що були обнадієні відновленням Польщі і передачею Волині до її складу.

У зв’язку з відступом російської армії на схід, населення Волині було евакуйовано у східні регіони України. Багато волинян також служили у російській армії і брали участь у бойових діях.

4 червня 1916 року на Волині розпочався наступ російської армії, так званий “Брусиловський прорив”. Війська Південно-Західного фронту завдали противнику тяжких поразок і зайняли широку смугу території Галичини та Волині, але на кінець року бойові дії перетворилися у позиційні. В лютому 1918 року після підписання Берестейського договору на східному театрі військових дій наступив довгоочікуваний мир. Остаточне завершення Першої світової війни сталося після підписання Комп’єнського миру 11 листопада 1918 року.

Х стенд “Національно-визвольні змагання 1917-1921 років”

Затяжна війна і невдачі росіян на фронтах Першої світової війни стали однією з причин Лютневої революції 1917 року в Росії. З перших же днів повстання у Петрограді до революціонерів приєднався Волинський запасний піхотний полк, у складі якого служило багато вихідців з Волині.

З утворенням у березні 1917 року Української Центральної Ради розпочалася українізація війська. На Волині у цей період формується українська “синьожупанна” дивізія, одночасно ширилося утворення Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. У політичному житті на Волині у 1917 році дедалі більшу роль починають відігравати солдати дислокованої тут російської Особливої армії. Протягом квітня-травня 1917 року у Луцьку відбулося три військові армійські з’їзди.

7 листопада 1917 року ІІІ універсалом Центральної Ради було проголошено Українську Народну Республіку, якій одразу довелося вступити у боротьбу із більшовицькою Росією. Відсутність організованої армії стала однією з найголовніших причин військових невдач і краху УНР. Не маючи за собою авторитету силу, Центральна Рада наприкінці квітня 1918 року мусила уступити правління гетьману Павлу Скоропадському, якого підтримувала німецька армія. На початку травня 1918 року за наказом гетьмана на Волині формується українська “сірожупанна” дивізія.

Поразка Німеччини у Першій світовій війні та поширення на Україні антигетьманського руху призвела до відновлення УНР на чолі з урядом Директорії.

22 грудня 1918 року на Волинь вступили війська Головного отамана УНР Симона Петлюри і зайняли всі більші міста краю, в тому числі й Луцьк. Натиск на війська Директорії з боку більшовиків та поляків примусив їх залишити Волинь. У травні 1919 року практично вся Західна Волинь була окупована поляками. Українські війська були інтерновані у польських таборах. Зокрема, у Луцькому таборі перебував Євген Коновалець – майбутній провідник Української Військової Організації та Організацій українських націоналістів. В липні 1920 року поляки були змушені відступити під натиском Червоної Армії, війська якої перебували на Волині до вересня 1920 року. За умовами Ризького мирного договору 1921 року Західна Волинь увійшла до складу Речі Посполитої.

XI стенд. Початок Великої Вітчизняної війни. 22 червня 1941 рік

22 червня 1941 року без оголошення війни фашистська Німеччинанапала на СРСР. План німецького командування „Барбаросса” передбачавзагарбання України впродовж кількох тижнів. Група німецьких армій „Південь” при підтримці 4-го повітряного флоту вела наступ у напрямку Луцьк, Рівне, Житомир, Київ.

На Волині перші удари німецьких військ прийняли прикордонники 98-го Любомльського і 90-го Володимир-Волинського прикордонних загонів; частини 5-ої армії під командуванням генерал-майора М.Потапова. З 23 по 29 червня в районі Луцьк-Рівне-Броди відбувалася найбільша танкова битва початкового періоду війни.

З 22 червня по 2 липня війська Українського прикордонного округу та Південно-Західного фронту скували майже 800-тисячне угрупування гітлерівців на напрямку головного удару групи армій „Південь” тазавдали ворогу значних втрат. Просування німецьких військ було зупинено на 8 днів.

Волинська область була повністю окупована на кінець червня 1941 року.

XII стенд. Партизанський рух на Волині.

З перших днів війни на Волині розгорнулася всенародна боротьба проти гітлерівськихзагарбників. У 1941- 1942 роках на територіїобласті були створені партизанські загони під командуванням П.Самчука, І.Шишка, С.Шковороди, М.Коніщука, О.Філюка та підпільні антифашистські групи.

У грудні 1942 року на Волиньз Білорусії прибув батальйонний комісар А.Бринський з невеликою групою партизанів. Він об’єднав усі партизанські загони та групи у північно-західній частині Волині та Рівненщини в одну бригаду, на основі якої утворилося партизанськез’єднання.

Навесні1942 року у Цуманські ліси передислокувалися партизанські загони особливого призначення під командуванням Д.Медведєва, М.Прокоп’юка та В.Карасьова. Вони розгорнули активну диверсійно-розвідувальну роботу, налагодивши зв’язки зпідпільниками Луцька та Рівно.

В березні 1943 року на Волинь було направлено партизанське з ’ єднання О.Федорова, яке займалося диверсійно-підривною роботою в районі Ковельського залізничного вузла з метою виведення з ладу головних магістралей ворога. З липня 1943по квітень 1944 року підривники партизанського з ’ єднання О.Федорова підірвали 611 ворожих ешелонів і знищили 3947 вагонів.

Подальшому розвитку партизанського руху на Волині у 1943-44 роках сприяли рейди партизанських з’єднань під командуванням С.Ковпака, С.Маликова, О.Сабурова, М.Наумова,Л.Іванова, М.Рудича, О.Артюхова.

XIII стенд. Рух Опору на Волині: Українська Повстанська Армія.

На Волині в роки Великої Вітчизняної війни ширився рух опору. Перші формуванняу волинських та поліських селахвиникли ще у 1941 роціпід назвами УПА„Поліська Січ”, якою командував Тарас Бульба-Боровець.

З осені 1942 р. на Поліссі і Волині під егідою ОУН створюються збройні загони, які приймають назву Українська Повстанська армія. Першівідділи в жовтні 1942 року сформував на Поліссі Сергій Качинський („Остап”). За короткийтермін Українська Повстанська армія сформувалася, як велике військове об’єднання, яке очолив Роман Шухевич („Тарас Чупринка”). УПА мала складну структуру, в основу якої був покладений територіальний принцип.

На Волині активно діяла УПА-Північ, командир Дмитро Клячківський (Клим Савур), яка складалася з військових округів”Турів”, „Заграва”, „Тютюнник”, „Богун”.

Тактичними формами боротьби УПА були рейди, напади та німецькі гарнізони, склади, обози, сутички з радянськими партизанами, польськими боївками, військами НКВС.

На межі 1943-1944 років УПАнараховувала близько 40 тисяч чоловік.

XIV стенд. Визволення Волині від німецько-фашистських загарбників.

Визволення Волинської області від німецько-фашистських загарбників розпочаливійська 1-го Українського фронту під командуванням М.ВатутінаРовно-Луцькою наступальною операцією (27 січня-11 лютого 1944 р.), в результаті якої 1–3 лютого1944 року були визволенірайонні центри Маневичі, Ківерці, Колки, Олика, Цумань і обласний центр м.Луцьк. Ворог буввідкинутий за річку Стир.

На другому етапі воєнних дій 3 і 4 квітня 1944 року були визволені районні центри Берестечко і Сенкевичівка.

Визволення області було завершено в результаті Білоруської (23 червня – 29 серпня 1944 р.) та Львівсько-Сандомирської (13 липня- 20 серпня1944 р.) операційсилами 1-го Білоруського (під командуванням К.Рокоссовського) та 1-го Українського (під командуванням І.Конєва) фронтів. В липні 1944 року були визволеніКовель, Горохів, Локачі, Володимир-Волинський, Іваничі, Любомль, Устилуг, Заболоття, Турійськ, Стара Вижівка, Головне, Луків та інші.

21 липня 1944 року був звільнений останній населений пункт Волинської області.

XV стенд. Вшанування ветеранів.

  • Закон України про увінчення перемеги у Великій Вітчизняній війни 1943-1945 рр.
  • Указ Президента України про відзначення 60-річчя Перемоги та пам'ятних подій Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.
  • Постанова Верховної Ради України про відзначення 60-річчя Перемоги та звільнення України від фашистських загарбників
  • Обласна зустріч ветеранів-фронтовиків напередодні Дня Перемоги на базі 51-ої Волинської гвардійської механізованої бригади м.Володимир-Волинський 2004 р.
  • Обласний зліт партизанів і підпільників в урочищі Лопатень 20.09.2003 р.
  • Зліт підпільників і партизанів в урочищі Лопатень 1980 р.
  • Пам'ятник радянським воїнам, які загинули у роки Великої Вітчизняної війни с. Береськ Рожищенського району
  • Відкриття пам'ятника українсько-польського примирення в с.Павлівка Іваничівсьвого району 11 липня 2003 р.
  • Пам'ятник жертвам війни с.Забороїв Луцького району
  • Герой Радянського Союзу, гвардіі-майор Бенделіані, пам'ятник на могилі Героя в с.Голоби Ковельського райноу

XVI стенд. Військові формування на Волині

  • 806-ий бомбардувальний полк авіації. У 2003 році переформовано у 806-у бригаду-авіаційну орденів Червоного Прапора і Суворова
  • Відвідування керівним складом ВПС ЄС України ДП МОУ ЛРЗ "Мотор"
  • Офіцерський склад ДП МОУ ЛРЗ "Мотор"
  • Державне підприємство Міністерства Оборони Луцький Ремонтний Завод "Мотор"
  • Президент України Л.Кучма вручає воїнам 51-ої Волинської гвардійської механізованої бригади бойовий прапор. м.Володимир-Волинський, вересень 1999 р
  • Голова Волинської облдержадміністрації, Герой України А.Француз і Голова обласної Ради В.Дмитрук проводять огляд підрозділів 51-ой Володимир-Волинської гвардійської механізованої бригади. м.Володимир-Волинський, травень 2004 р
  • Волинський обласний ліцей з посиленою військової підготовкої створено на базі Волинського прикордонного загону
  • Волинський обласний військовий комісарій

XVII стенд. Волиняни у розбудові Збройних Сил України

  • Скіпальський О.О. - генерал-лейтенант, радник голови Служби Безпеки України, Президент Інституту геополітичних та економічних досліджень, Голова Міжнародного об'єднання ветеранів розвідки України, відомий військовий і громадський діяч, народний депутат України ІІ скликання
  • Жишко Л.В. - генерал-лейтенант, заступник Головнокомандувача Сухопутних військ Збройних Сил України, начальник з виховної роботи управління, учасник бойових дій, виконцючий окремі доручення командування по підтримці мізею в колишній Югославії, Республіці Уран
  • Чисюк Я.Т. - полковник, кандидат технічних наук, доцент, старший науковий співробітник, начальник управління Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України
  • Копаниця О.В. - полковник, начальник Головного управління з гуманітарних питань та соціального захисту Збройних Сил України, заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України
  • Полковник Мартинчук М.І. - директор державного підприємтсва Міністерства Оборони України, Луцького ремонтного заводу "Мотор"
  • Полковник Баранов Б.Т. - командир 806-ої авіаційно бомбардувальної бригади, депутат міської ради в Луцьку
  • Капітан Онищенко О.І. - начальник Служби ракетно-артилерійського озброєння військової частини А-3804
  • Підполковник Коротинський А.И. - командир в/ч А-3186, відомий у Військово-Повітряних Силах, фахівець з експлуатації озброєння, один с кращих організаторів переформування 806-ої авіаційної бригади

 

 

Навігація