Вітаємо на сайті!

Історія створення музею

Ідея створення регіонального військового музею у Луцьку належить громадській організації "Джерела" (керівник Чисюк Я. Т.), основною метою якої є вивчення військово-історичних подій, пошук і збереження військових пам'яток, тощо. Всі питання щодо розбудови музею вирішувались Організаційним комітетом, до складу якого увійшли відомі волиняни-військові і волиняни-меценати. Військовий музей у м. Луцьку як філію Центрального музею Збройних Сил України було створено згідно наказу Міністра оборони України від 18 березня 1999 року № 83. Для його розміщення було виділено з фондів Міністерства оборони територію площею майже один гектар у центрі міста, з двома спорудами 1925 року забудови загальною площею понад дев'ятсот квадратних метрів. (Колишній військовий дитячий садок).

Питання розміщення музею, до підписання наказу Міністра оборони України №83, вирішувалось більше року. Згідно з директивою Начальника Генерального штабу Збройних Сил України №115/1/076 від 13.03.1997 р. був розформований військовий дитячий садок у м. Луцьку (військове містечко №38). З пропозицією щодо розміщення музею на території військового містечка звернувся до Начальника Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва генерал-полковника Д.О. Рудковського народний депутат України генерал-лейтенант О.О. Скипальський. Міністр оборони України генерал-армії України О.І. Кузьмук тричі приймав рішення щодо передачі військового містечка громадській організації для розміщення музею: 11.03.1998 р., 7.07.1998 р., 1.09.1998 р. Жодне з цих рішень не було виконане. На протязі всього цього часу йшла боротьба за використання містечка іншими відомствами, за іншими призначеннями. З приводу вирішення даного питання до Міністерства оборони України звернулися: мер м. Луцька п. А.Ф.Кривицький (17.03.1998 р.), заступник Головнокомандувача ВПС М.Тищук (21.03.1998 р.), голова СБУ п. Л.В.Деркач (31.03.98), голова Волинської облдержадміністрації п. Б.П.Климчук (21.01.1999 р.), перший заступник міністра юстиції п. Стичинський (24.05.1999 р.), виконуючий обов'язки Голови Верховного Суду України п. В.С.Стефанюк (25.05.1999 р.).

10 січня 1999 року Начальник Головного квартирно-експлуатаційного управління затверджує договір щодо передачі приміщень військового містечка №38 в оренду громадській організації "Джерела". 20 березня 1999 року Арбітражний суд у Волинській області визнає Договір оренди недійсним.

Склалась, на наш погляд, критична але якоюсь мірою навіть, смішна ситуація щодо використання цього містечка. Бажаючих багато, а містечко одне. Та вихід було знайдено. Голова громадської організації "Джерела" запропонував і підготував проект наказу Міністра оборони України, який був підписаний за №83, де наголошувалося щодо створення військового музею у м.Луцьку і його розміщення на території військового містечка №38. Також зазначалося, що розбудова музею буде відбуватися за рахунок коштів громадської організації "Джерела" на підставі Угоди між Центральним музеєм Збройних Сил України і громадською організацією "Джерела".

З підписанням наказу розпочався новий етап боротьби музею за виживання. Почалося масоване блокування виконання наказу Міністерства оборони України. Тут доцільно згадати народний вислів: "Бог допомагає тим, хто сам собі допомагає". 12 серпня 1999 року в Міністерстві юстиції було зареєстроване Міжнародне громадське об'єднання "Волинське братство". Один із засновників цього Об'єднання відомий юрист і громадський діяч Д.М.Курдельчук підтримав ідею створення військового музею і надав не тільки фінансову, а й велику правову підтримку. Було вирішено про проведення офіційного заходу у м.Луцьку — презентації військового музею.

Презентація музею відбулася у вересні 1999 року.

В Головному управлінні виховної роботи були підготовлені Положення про музей і Концепція побудови експозиції. Склалась парадоксальна ситуація: наказ міністра оборони України говорить про розбудову музею на громадських засадах, а Положення — за рахунок кошторису Міністерства оборони України. В додаток до цього начальник Центрального музею Збройних Сил України не погоджувався підписувати Угоду про співробітництво на неодноразові пропозиції громадської організації. І тільки 8 січня 2001 року запропонував підписати Угоду заднім числом, тобто, 1 січня 2000 року.

Концепція передбачає розбудову музею у два етапи: створення експозиції військової техніки на відкритому майданчику і тематичної історико-хронологічної експозиції в приміщенні музею. На Раді Об'єднання було прийняте рішення про відкриття першої черги експозиції музею — експозиції військової техніки і озброєння на відкритому майданчику. За три місяці потрібно було виконати великий комплекс робіт: зрізка дерев, викорчування пеньків, знесення сараю, нівелювання території, вивезення і укладка аеродромних плит, отримання військової техніки тощо. Штат музею складався з завідувача і чотирьох сторожів. Найбільш проблемним питанням залишалося отримання військової техніки та озброєння. Це питання було вирішене завдяки генерал-лейтенанту О.О.Скипальському, який звернувся до заступника міністра оборони з озброєння, А.С.Довгополому, і після цього техніка почала надходити до музею з різних частин, що дислокуються в Харкові, Одесі, Рівному і т. п.

Фінансове питання було вирішене завдяки президенту Укрінюрколегії Д.М.Курдельчуку. І тодішньому голові Волинської облдержадміністрації Б.П.Климчуку.

Перед відкриттям експозиції 30 березня 2000 року Луцька міська рада і виконавчий комітет приймають рішення за №166 "Про заборону розміщення експозиції музею Українського війська і військової техніки у м.Луцьку на вул. На Таборищі, 4".

Як вирішувались інші питання щодо підготовки до відкриття виставки — це тема окремої дуже цікавої публікації.

У червні 2000 року завдяки спільним зусиллям Міністерства оборони України і МГО "Волинське братство" відбулося урочисте відкриття першого етапу експозиції— виставки військової техніки та озброєння. Нині на виставці представлено 37 зразків авіаційної, бронетанкової, артилерійської, зенітно-ракетної техніки та озброєння, що надійшла до музею згідно наказів міністра оборони України №83, №413 від 31 грудня 1999 року, №51 від 20 лютого 2001 року.
Навігація