Вітаємо на сайті!
 Танки і гармати - тепер мовчазні експонати (Газета "Вісник К " № 42(287) 18 жовтня 2001 року)
Танки і гармати - тепер мовчазні експонати


Два роки тому на вулиці Шопена в Луцьку розчистили від дерев невеличкий майданчик. І невдовзі на ньому з'явилися танки, зенітні ракетні комплекси, БТРи, гармати і навіть літаки. Бойову техніку доставили з військових частин, де вона, за винятком старого, ще воєнного танка Т-34 та кількох гармат, недавно буза на озброєнні.

Зі Львова вантажними автомобілями привезли у розібраному вигляді літак МІГ-23п і тут його склали. АН-2 притягнули з Луцького аеродрому, попередньо знявши крила. На майданчик його запхали уже вручну двадцять солдатів і офіцерів. А штурмовик СУ-24 доставили вночі, щоб не зупиняти рух транспорту. Встановлював його потужний восьмидесятитонний кран, який позичили у мостозагоні. Гармати прибули з Харкова залізницею. Легше було з ракетними пусковими установками, вони розміщені на автомобілях, чи с БТРами, яких просто прибуксирували.

Експонати тут незвичні. І кожен з них не лише цікаво оглянути, а й дізнатися більше про історію створення, конструкторів, бойові дані. Більшість з них і досі є на озброєнні. Оглядаю вертоліт МІ-8. Кілька днів тому прозвучало повідомлення, що такий гелікоптер збили чеченські бойовики в Абхазії, на ньому летіли представники місії ООН. А зенітні ракетні установки, танки Т-64, БТРи і сьогодні беруть участь в боях між талібами ті Північним альянсом в Афганістані...

Ідея створення у Луцьку музею зброї належить "Волинському братству" із столичного Києва, а точніше, нашим землякам: генералу Олександру Скіпальському, народному депутату Сергієві Шевчуку та директору Центрального музею Збройних сил України полковнику Віктору Карпову.

Сьогодні у музеї під відкритим небом стоїть 32 експонати. Біля кожного є табличка з бойовою характеристикою. Але стверджувати про те, що в Луцьку діє єдиний в західному регіоні Україні музеї зброї, мабуть, ще ранувато.

- Задуми були хороші, - говорить виконуючий обов'язки директора Олексій Хмельовський. - Планувалося зібрати зброю від князівських часів до теперішніх. Звичайно, це вимагає часу і великих матеріальних затрат, а тут не вистачає коштів на зарплату мені і чотирьом сторожам. Минуло два роки, а в музеї й досі немає жодного наукового працівника, чи хоча б екскурсовода. Та й, навіть, директора - я вже пенсіонер Хоча щомісяця буває від 300 до 600 відвідувачів. Їх кількість щодня фіксується в журналі. А 9 Травня нинішнього року, в День Перемоги, вхід був вільний, то музей відвідало більше як півтори тисячі лучан і гостей міста. Після урочистостей на меморіалі і дорослі, і діти йшли сюди.

Початок був хорошим. А от довести діло до кінця у нас завжди не вистачає. духу. Який же музей без наукових працівників, без дослідницької, пошукової роботи, без поповнення його новими експонатами, зрештою, без екскурсій? Та й без приміщення, бо невеличкі будиночки, побудовані ще у двадцятих роках для польських офіцерів, які передано музею, потребують капітального ремонту. В них неможна розмістити експозицію чи хоча б зробити кімнату для працівників.

Отже, проблем - хоч відбавляй. А вирішувати їх нема кому. Ні обласна влада, ні міська, ні Міністерство оборони не проявляють останнім часом до цього закладу особливого інтересу. І якщо так буде тривати далі, то експонати - колишня бойова техніка - будуть стояти, поволі іржавіти і згодом підуть на металобрухт.

Це і непокоїть колишніх військових, які працюють в музеї, багатьох ветеранів війни, ентузіастів, які колекціонують зброю, чи досліджують її. Один з них, лучанин Ігор Плотніков, і звернувся в редакцію, сподіваючись привернути увагу громадськості до цікавого і оригінального музею, який, на його думку, повинен в майбутньому стати помітним центром військового і патріотичного виховання молоді.

Федосій Мандзюк

(Газета "Вісник К " № 42(287) 18 жовтня 2001 року)
 
Навігація